Миколаїв – місто занедбаної краси і простору

25.03.2016 в 14:07

Киевская журналистка, один из учредителей онлайн-журнала lustrum Дарина Шевченко побывала несколько раз в коммандировке в Николаеве. Наш славный город впечатлил девушку настолько, что она решила поделится своими мыслями на страницах своего журнала. Предлагаем нашим читателям взгляд иногороднего жителя на Николаев.

Я люблю Миколаїв. Без особливої причини. У нас з цим містом зв’язок, який я не берусь пояснити.

Я була в Миколаєві двічі. Обидва рази приїжджала на один день і обидва рази у справах. Обидва рази в Миколаїв я їхала плацкартом (інших квитків не було), а поверталась в купе.

З Києва в Миколаїв ходять лише нічні поїзди. Рано вранці вони приїжджають на досі не електрифікований миколаївський вокзал, а ввечері везуть всіх  охочих назад до Києва.

В моєму Миколаєві завжди сонячно і тепло. Скоріше за все тому що це південь, але я хочу вірити, що місто просто теж до мене прихильне.

Ми познайомились влітку. Було жарко і плацкарт миколаївського нічного поїзда був не найприємнішим місцем де можна було провести жарку літню ніч. У вагоні повітря не було зовсім. Зате в самому місті, так мені одразу здалось, повітря було багато. Повітря і любові.

Моя екскурсія почалася одразу о 7-й ранку. І мій екскурсовод, миколаївський журналіст Андрій Прокопенко, дуже любить своє місто. Не сліпо і не "незважаючи на", а за все що є і чого нема в його Миколаєві. Можливо саме з цього почуття, яке мені одразу передалось, і почався наш з Миколаєвом зв’язок.

О 7-й ранку вихідного дня життя в Миколаєві ще навіть не починалось. Кафе і кав'ярні були ще зачинені, а вікна крамниць здавались не живими.

Миколаїв – місто занедбаної краси і простору

 Фото: Дарина Шевченко

Ми кілька годин бродили сонними вулицями, роздивляючись численні напівзруйновані будинки початку 20 століття: родинні вензелі на купецьких одноповерхівках, старовинні двері і віконниці. Останніх, щоправда, залишилось зовсім мало.

Облущені фасади, здається, тут нікого не хвилюють, зате майже всі вінтажні вікна хазяйновиті миколаївці чомусь замінили на сучасні - білі пластикові.

Така доля спіткала і маєток братів Донських. За легендою саме брати Донські знайшли десь в степах Миколаївщини скіфське золото і на ці гроші відкрили перший в Миколаєві завод сільськогосподарських машин, садибу збудували поряд.

Після революції сім’ї братів емігрували в Югославію та Румунію, завод перейшов у народну власність, а в їхній садибі довгий час планували музей, але так і не зробили. Тепер у будинку розташувалось якесь муніципальне відомство і пластикові вікна, бо куди ж без них.

Миколаїв – місто занедбаної краси і простору

 Фото: Дарина Шевченко

Ще недоречніше пластикові віконниці виглядають у Соборі Касперівської ікони Божої Матері 1904-1906 року побудови. Церква входить до реєсту архітектурних пам’ятників Миколаєва і мала би бути захищена від таких дивних архітектурних рішень законом навіть більше ніж здоровим глуздом, але не так сталося.

Сам храм знаходиться зовсім поруч з пам'ятником Героям Небесної сотні і химерною парковою скульптурою - подарунком Миколаєву від прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Певно, не лише мене зачарувало це місто.

Миколаїв – місто занедбаної краси і простору

 Фото: Дарина Шевченко

Миколаїв – місто занедбаної краси і простору

 Фото: Дарина Шевченко

У Миколаєві багато контрастів. Причому контрастів в прямому значенні цього слова. От уявіть такий собі довгастий будинок на кілька під’їздів, де перший поверх одного з під'їздів пофарбовано в помаранчевий, в іншому - вставлено пластикові вікна, а в третьому - дах поміняно на зелений, а вхід захищено бронедверима. Уявили? Ну от ви й в Миколаєві, місті дивовижного поєднання занедбаності й краси.

Миколаїв – місто занедбаної краси і простору

 Фото: Дарина Шевченко

Одне з моїх улюблених місць тут - набережна річки Інгул, найбільшої притоки Південного Бугу. Якщо йти центральною вулицею Миколаєва, вулицею Соборною, в бік води рано чи пізно ви вийдете до міської ради і невеликої площі перед нею. Раніше тут був Ленін, а тепер на синьо-жовтому постаменті - український прапор.

Набережна тут відремонтована і простора. За кількасот метрів її відремонтованість закінчується, але це звичайна історія більшості українських набережних.

Втім, якщо не погребувати і пройти ще кількасот метрів вже невідремонтованою частиною - можна доторкнутись до тисячолітньої історії міста - місця розкопок древнього кімерійського поселення. Дослідники умовно називають його “Дикий сад”. Раніше тут дуже активно велись розкопки, а зараз вам може здатись, що то не місце розкопок, а сміттєзвалище. Мені теж так здалось. І, насправді, так воно і є. Це місце розкопок і сміттєзвалище. Одночасно. Вашим гідом тут запросто може стати, скажімо, безхатько, який саме забрів сюди підзбирати пляшок. Кажуть, це розкопки одного з найдревніших поселень в Європі.

Миколаїв – місто занедбаної краси і простору

 Фото: Дарина Шевченко

Дорогою назад я люблю звертати до пам'ятника Пушкіну. Поет тут сидить в задумі, в оточенні старих тінистих дерев. В маленькому скверику півколом стоять лавки, а за пам'ятником глуха бетонна стіна, яку хтось талановито розмалював пушкінськими сюжетами.

Ресторацій і кафе в місті достатньо, хоча чекати львівського розмаїття звісно не варто. Мені полюбився фаст-фуд Paprika на центральній вулиці, біля самої набережної. Вибір страв там як в середньостатистичній Пузатій Хаті, зате є чудовий затишний зал з панорамними вікнами, де можна пити каву і розглядати людей.

Миколаїв – місто занедбаної краси і простору

 Фото: Дарина Шевченко

Тут взагалі багато місць де здається, що можна зупинити час. Ще одне - скверик з левами і святим Миколаєм на центральній вулиці. На кам'яному святому тут дуже живописно, мабуть в будь-яку пору року, сидять голуби, а навколо купа вуличних кав'ярень зі смачною кавою.

Розповідають, що кілька років тому в Миколаїв приїхав мер Львова Андрій Садовий і сказав, що Миколаїв місто гарне, але трішки недолюблене. Миколаєвці люблять цитувати львів’янина, але доглядати своє місто здається не збираються, принаймні найближчим часом. Тому, думаю, у вас є, як мінімум, кілька років, щоб познайомитись з моїм Миколаєвом. Містом теплим, просторим, дуже недоглянутим і все ще малорозвиненим, але містом, що має всі шанси стати одним з центрів українського туризму.

Бюджет подорожі:

Квитки Київ-Миколаїв-Київ - 350 грн (плацкарт і купе)

Готель "Нікотель" - 295 грн за ніч

Обід (салат з квашеної капусти, куряча відбивняча під сиром, чай) - 60 грн (кафе Paprika)

Какао з персиковим сиропом для прогулянок набережною - 17 грн

ДАРИНА ШЕВЧЕНКО, Lustrum

Добавить комментарий
Комментарии доступны в наших Telegram и instagram.
Новости
Архив
Новости Отовсюду
Архив