Історії про громадський транспорт, після прочитання яких захочеться замовити таксі

Громадський транспорт — невичерпне джерело незручних та курйозних ситуацій, якими можна потішити колег на роботі під час обідньої перерви. Пасажири можуть видати таке, що хоч стій, хоч падай. А хтось навіть примудряється возити із собою в  автобусі гусака.

• Якось їхала у маршрутці. Залітає оса та давай над пасажирами кола нарізати. Летить вона, значить, у мій бік, а я всяку дзижчу живність страшенно боюся. Загалом, це історія про те, як я зі страху відфутболила осу телефоном, як ракеткою, що прямо в лоба сиділа навпроти жінки. Жінка жива і не покусана, напівживу осу вигнано з маршрутки, а мені соромно.  © Підслухано / Ideer
• У маршрутці на мене натурально накричала бабуся, щоб я поступилася їй місцем біля вікна, а то інші вільні її не влаштовують. Я поступатися не стала. Спостерігаю зараз цю бабусю у черзі на прийом. До мене на прийом. От думаю, приймати чи превентивно потішити її відмовою від пацієнта? © FacelessKaonasi / Twitter
• Їду з роботи, через 3 зупинки заходить хлопчик років 6, потім його мама. Хлопчик одразу кричить, що хоче сісти. Мама сказала, щоб почекав. Він зупиняється біля мене і починає мене гіпнотизувати, а я книгу читала. Він знову кричить мамі, та увімкнула ігнор. Коли він настав мені на ногу, я просто сказала цій батькові, що теж вмію по ногах ходити. Одне слово мами – і хлопчика поряд немає.  © Наталія / ADME

• Зараз в автобусі дівчина спала, потім на дзвінок відповіла: «Не можу говорити, я за кермом» — і продовжила спати. Просто богиня пофігізму.  © AntonBelyayev1 / Twitter
• Розповідає мені одногрупниця. Було це років 15 тому, якщо не більше. Епоха до смартфонів. Їхала вона з братом у маршрутці. І тут у одного хлопця, що сидів поруч із ними (вони стояли), почав дзвонити телефон: «Зая, візьми слухавку». І так кілька хвилин, бо слухавку він не брав. Вкотре брат одногрупниці не витримав, нахилився і вже своїм басом проникливо так повторив: «Зая, візьми ти трубку нарешті!» Для розуміючи комічності ситуації: брат цей професійним спортсменом був, займався якимись бойовими мистецтвами, зростом під два метри та завширшки відповідно. Така собі «шафка» з мордою цеглою.  © Anila / ADME
• Їхала в автобусі і краєм вуха почула, як хлопчик років восьми розповідав матері про улюбленого аніма. Розповідав емоційно, але жодного відгуку не отримував. Мати така: "Ну не подобається мені таке, не моє це". Це на мене дуже несхоже, але тут я не витримала і почала розмову з хлопчиком, підтримала його, поділилася своїми враженнями. Його мати виглядала шокованою, але нічого проти не сказала. Мабуть, це був дещо дивний вчинок для 30-річної жінки.  © Підслухано / Ideer

• Чоловік працює водієм у маршрутному таксі. Щоранку люди їдуть на роботу, маршрутка завжди повна, навіть стати ніде. Але вже протягом двох місяців із чоловіком їздить одна жінка. Вона сідає завжди на переднє сидіння, платить чоловікові 1000 рублів і просто катається з ним цілий день, доки він додому не поїде. Якщо в маршрутці є діти, вона виходить і роздає їм цукерки та й дорослим настрій піднімає. Не розумію, навіщо вона це робить.  © Підслухано / Ideer
• Ранок. Будній день. В автобус на зупинці практично не залізти. І тут якась бабуся ззаду всіх підпирає: «Піднімайтесь, мої добрі, піднімайтеся, і я зайду. Мені за хлібом свіженьким». О 8-й ранку за хлібцем. На автобусі. Битком набитим людьми.  © Stase4ka / ADME
• Я в студентстві їздила приміським автобусом, тоді ще в ходу була готівка. Я набирала жменю монет по рублю, по дві, по п'ять, по п'ятдесят копійок — збирала здачу. Так ось, заходжу якось, і кондуктор одразу до мене йде, хоч багато народу заходить разом зі мною. Іде і каже: «Дрібниця, мені потрібна дрібниця, ось моя дрібниця». © Дощ із мужиків / ADME

«Їхав автобусом, буквально забитим собаками-поводирями, яких таким чином привчали до людного середовища».

• На початку нульових їздила я зі свого віддаленого району на навчання. Маршрутки тоді були роздовбані газелі, їхати треба було приблизно годину (якщо пощастить і без пробок), усі пасажири їхали з кінцевої до кінцевої. Дуже рідко хтось виходив раніше. Якось приїхали ми на кінцеву, а двері в салоні заклинило. Намертво. А на вулиці зима. Сибір дуже холодно. Все в шубах, дублянках, валянках чи чоботях. Робити нема чого, перелазили у всьому цьому на переднє сидіння і звідти виходили. Гаразд, я — дзвінка студентка. Похихикала, та перелізла. А ось тітоньок у роках, одягнених у боброві шуби, було дуже тяжко пропихати. Допомагали всім салоном. І ніхто не лаявся. І найсмішніше, що водій пропонував повернути гроші за проїзд, а ми не взяли. Мовляв, довіз і гаразд.  © Ізяслав в люті / ADME
• Пасажири в Лондоні досить часто стрижуть нігті у громадському транспорті. А ще фарбують нігті. Уявіть, як пахне лак у маленькому закритому просторі. Чому не можна вдома це зробити, млинець? © Leucurus / Reddit
• Якось в автобусі жінка вирішила погодувати дитину грудьми. Малюк відмовлявся їсти, тоді вона у відчаї заявила: «Не їстимеш, я нагодую ось цього дядька». Чоловік почервонів і вилетів як корок на наступній зупинці.  © Patricia Bromley / Quora

"Зі мною в автобусі їхав Людина-павук".

• У нас є місцева зірка – мужик, який їздить автобусом із гусем у візку. Він бере його із собою скрізь. Так ось, цей гусак вкусив мене одного разу.  © RubyReadsBooks / Reddit
• Їхали якось із другом додому. Зайшли до автобуса, а він абсолютно порожній. І наворочений такий: сидіння складалися, щоб могли люди у візках заїхати. Я вирішив не сідати, а поставив на складені сидіння рюкзак і сперся на нього. Коротше знайшов ідеальну позу. Тут заходить якась мадам, проходить повз всі порожні місця прямо до мене, штовхає мене і видає: «Посуніться, будь ласка». © Gorfob / Reddit
• Їхала якось додому після сімейного застілля, тітці моєї 55 років виповнилося. Там все за традицією було: конкурси дивні, пісні старі і таке інше. Сиджу у маршруті поряд із дівчиною, вона музику у навушниках слухає, ні на кого уваги не звертає. Раптом навпроти нас сідає якась бабуся і починає нас діставати. Ось, мовляв, молодь пішла, волосся у рожевий фарбує (моя сусідка), носить одні джинси (це до мене). Я мовчу. Хвилин за п'ять дівчина витягає один навушник і меланхолійно віддає його мені, мовляв, врятую тебе від цієї мадам. Вставляю його у вухо, а там шансон грає, якого я тільки-но у тітки на ювілеї наслухалася. Бачили б ви очі дівчинки, коли я від музики відмовилася, і воліла далі слухати бабусю.