Вони довели, що дачники – майстри абсурдних ситуацій (фото)

Справжні садівники знають, що дачний сезон ніколи не закінчується. Згрібаючи останнє листя і закриваючи грядки на зиму, в голові вже будуєш плани нових посадок. А тим, хто від роботи ухиляється і приїжджає тільки засмажити шашлики, дачники кажуть «Ще потягне до землі» і поблажливо посміхаються, немов знають якусь таємницю.

Ми раді, що попереду ще чекають теплі дні, коли кожен зможе зайнятися улюбленою справою – позасмагати на ділянці чи зібрати багатий урожай. А поки що ми знайшли історії, весь біль і радість яких зрозуміють не лише садівники, а й ті, хто здригається від словосполучення "поїхали на город". Бонусом розповімо, що такого особливого в дачі, що там душа відпочиває.

• Приїхав зараз на дачу садити картоплю. Дивлюся, у сусідньому двоповерховому будинку три мужики роблять карусель. Чую, шум зварювання та болгарки припинився. Вирішив піти подивитися, що там вийшло. Заходжу у двір, а там... Ці мужики катаються на каруселі, а діти в черзі стоять. © «Підслухано» / VK

• На дачу приїхали друзі. Домовленість була така — спочатку піднімаємо маленьку хату, а потім уже розслаблюємося. Підняли. Лише справа затяглася до першої години ночі, уганялися всі на смерть, навіть не в змозі були розважатися. Через деякий час сидимо в місті, у тій же компанії, але ще дівчата знайомі додалися. "А чого ти нас до себе на дачу ніяк не запросиш?"
  Друг (при цьому його безпосередньо скривило від спогадів): Ага, він запросить. Якщо ти готова бетон місити до першої години ночі». © glass09 / Pikabu

«Є у мене дача. Стандартні 6 соток землі. І є на ділянці насос, для захисту від негоди він був закритий металевою скринькою із фольги. Думаю, зроблю щось на кшталт хатинки маленької — і понеслося».

• Поспілкувався тут нещодавно з місцевими байкерами, такі круті чуваки, у шкірі, у козаках, з бородищами. Запитую: «Хлопці, куди ви завжди їдете натовпом?» Один відповідає: «Зателефонувала мати Кастета та сказала, що теплицю треба відкрити, бо вона забула. Ну, ми й погнали». © wintermute115 / Pikabu
• Є ягоди з городу, вирізати собі цибулю з ліщини, дивитися на зірки – це справді приводи для кохання. Чого варта лише кампанія з порятунку колорадських жуків. Ми дбайливо їх збирали, складали у відра під оргскло, а потім годували, дивилися, як вони живуть, і раділи, що рятуємо їх від діда. Якось трапилися мені яйця ящірки. Зробила інкубатор і чекала на малюків. Яйця не приживалися, і одного разу я поїхала з мамою на південь, гнівно штовхнувши цебро з ними і залишивши його перекинутим посеред городу. Через місяць повернулася, а в піску, що висипався, лежало готове до вилуплення яйце. Через пару днів на місці яйця виявилося ящірко. Я ніколи так сильно не кричала від захоплення. © mementomorrigan / Twitter

«Їздили ми дачним селищем, а там усі вулиці називаються як належить: Абрикосова, Виноградна, Тіниста. І раптом у всьому цьому дачному пишноті зустрічаємо це. Ось відчуваю: від душі назвали, просто накипіло».

• 14 років: «Ні, мамо, не вези мене на дачу! Фу, ненавиджу».
  22 роки: цілий день копаєшся на городі, збираєш урожай, вариш варення, компот, робиш заготовки на осінь, відчуваєш старість, що наближається, і мрієш залишитися тут на все життя. © kameneva_lesya / Twitter
• На дачі недалеко від туалету, біля куща гортензії, стоять два керамічні півники. Ласкаво кличу їхні «півняри». Зараз почула телефоном, як мама проводить комусь екскурсію по дачі і каже: «А тут у нас півня біля параші». Думаю, може більше не вчити маму новим словам? © Sunny_Lively / Twitter

"Сьогодні 4 місяці, як з'явилася дача, побудована своїми руками".

• У 6 років допомагала батькам на дачі та раптом побачила на грядках цілі ряди рівних круглих камінців. Блискаючи, вони манили мене, як сороку. Звісно, ​​зібрала. Кілограма три. У поділ сукні. Потрібно було бачити мамине обличчя, коли вона відмивала заячий послід з мого одягу. © «Підслухано» / VK
• Вчора спилили на дачі велике дерево, і до самої ночі я стригла тонкі сучки і палила їх у бочці. Телефон лежав поруч і, мабуть, співчував, бо перше, що я побачила, закінчивши роботу і відкривши браузер, була реклама подрібнювача гілок. © ProstoPesnya / Pikabu

• На дачі дивилися «Приборкання норовливого». Коли Челентано танцював на винограді, молодший брат спитав, що це дядько робить. Сказала, що робить виноградний сік. Наступного дня зауважую, що брат зник. Виходжу в сад, а він узяв таз, нарвав туди майже весь виноград , що у нас ріс, і тупцює по ньому. Кричу йому: «Вадимо, що ти робиш?» — а він з наймилішою і найзадоволенішою мордочкою відповідає: «Сік!». © Палата № 6 / VK

• Дружина: "Мама просить допомогти з картоплею". Окей, приїжджаємо на дачу – копаємо. Їдемо – саджаємо. Потім їздимо полоти бур'яни. Потім підгортати. З місяць збираємо клятого жука. Потім здаємося — обприскуємо. Нарешті викопуємо. Сушимо, збираємо в мішки. Везем у гараж, спускаємо в ямку. З піввідра веземо тещі. Пара тижнів минає, питаю її: «Вам діставати?»
  - Ні.
  Через місяць — знову «ні». Другий — «поки не треба»... Запитую, не витримавши:
  — То невже та не скінчилася?
  Відповідь, прямо скажемо, дещо дивує:
  — Та я в «Магніті» потроху купую... © robertyumen / Pikabu

• Батя називає туалет кабінетом. Його робота раніше була пов'язана з величезним потоком бурхливого населення. У нас на дачі на туалетних дверях реально висить стара вивіска з дверей його кабінету. © sok_sok_minseok / Twitter

• Вчора з дружиною та тещею їздили на дачу поливати грядки — «бо спека плюс 30». Намагався показати прогноз погоди із грозою та зливою — не подіяло. Ну гаразд, увімкнув насос, наповнив бочки і 2 години вислуховував, який я ледар, раз не бігаю з ними з лійкою в руках. Рівно о 9-й вечора — злива з грозою на цілу годину, все в потоках води та калюжах. Дружина з тещею на чому світ стоїть криють негоду, а мені прикро, що мене ледарем називали. А я ж із прогнозом у руках попереджав. © Zavlab100 / Pikabu

• Кабачків надто багато в якийсь момент літа стає, і вони нікому не потрібні. Мені якось мама віддала 6 штук одразу. Я їх роздаровував як міг - і все одно дві штуки залишилися. Ось я їжджу, а вони катаються машиною. Надвечір мене це дістало остаточно, і я обидва виклав акуратно біля під'їзду на вимощення: думаю, кому треба, заберуть. Назавтра рано-вранці виходжу — 4 кабачки рядком лежать. © wintermute115 / Pikabu
• Кілька років тому на дачі я викопала яму і поставила в неї ванну, вирішила зробити так званий декоративний ставок, запустити туди пару жаб і радіти своїй винахідливості. Так, моя ідея втілилася у життя. Але жаби звідти втекли, там щоразу тонули щури, жаби, ящірки, мишки та ще якась незрозуміла фігня. Тато любив підколювати: «Скільки там дочка на обід наловила ще зябликів?» © «Підслухано» / VK

• Коли картопля запилюється, насіння наступного покоління знаходиться в ягодах, а бульби генетично ідентичні батьківським. Отже, картопля у нас на городі — це 100—200—300-річний організм, який пройшов сотні реінкарнацій. Можливо, він бачив Леніна та Петра Великого особисто. А ще у цих окультурених горян щороку гра на вибування, бо нащадки не кожного бульби потрапляють у насіннєві наступного року. «Санька пам'ятаєте, пацани? Душевний був картох, шкода, у війну всього з'їли». © sisterofsanity / Twitter

• Якось у дитинстві я гуляла городом і почула з літнього душу мамин голос:
  — Ти тут? Принеси мені ковшик.
  Але я почула «кішок». Завдання не з легких - кішок в окрузі багато, пішла збирати. Через чверть години я вже переможно несла намиленій матері оберемок кішок у душ. Цей випадок так врізався мені на згадку, ймовірно, під дією ультразвуку. Ну а високоморальної кінцівки не буде, тому що я так і не винесла нічого для себе із цих слухових ілюзій. Жодної практичної користі. © nuretz / LiveJournal

• Чоловік вивозив старшого на вихідні на дачу — до праці привчати. Доручив йому прополку грядки з цибулею і дав інструкції: видирати все, крім цибулі! Ванечка сприйняв вказівку буквально і видер кущ смородини, що ріс на початку грядки. «Але це ж не цибуля!» — виправдовувався Іван потім. Програміст росте. © Region89 / Pikabu
• Мама сказала, що на дачі її вжалила оса. На питання, як це трапилося, почула таке: «Ну, я побила лопатою об трубу і почула дивний гомін. Потім я ще раз побила лопатою...»
  Рівень самозбереження — «моя мама». © DziroKun / Twitter

Бонус: тільки на дачі бувають дивовижні моменти

• Я мало що пам'ятаю зі свого дитинства, але досі пам'ятаю одну ніч на дачі. Я прокинулася, а бабуся ще не лягала. Вона побачила, що не сплю, почала розмовляти зі мною, а потім, загорнувши мене в ковдру, вийшла зі мною надвір. Небо було просто казковим — воно було ніби посипане зірками, воно було таким гарним, все сяяло, світилося... Це було чудово. © «Підслухано» / VK
• Дача відсилає нас думками у дитинство. Емальовані кухлі зі свіжими ягодами, потемнілі і стерті часом сходи ганку, гумові чоботи, чавунна сковорода зі смаженою картоплею. Дивно, що, переживаючи все наново, ми вчимо радіти тим самим простим речам і наших дітей. І самі радіємо чи не більше за малечу тому, що можемо їм все це дати. У жодному, навіть найкрутішому дитячому магазині не купиш дітям одного щасливого дня на дачі, а то й цілого літа. © babiy_blog / LiveJournal